Прилад для підрахунку витрат споживаної електричної енергії постійного або змінного струму, називають лічильник електричної енергії або електричним лічильником. Як правило, підрахунок ведеться в кіловат-або ампер-годинах. Необхідність у розробці і впровадженні подібного приладу з’явилася ще на зорі розвитку електроенергетики і нерозривно пов’язана з дослідженнями в області електромагнетизму. Перший офіційний патент на електричний лічильник для змінного струму, як окремий пристрій, був виданий Оліверу Шелленбергер 14 серпня 1888 року.

Потім вже в наступному році, угорець Отто Тітуц Блаті, який розробляє цей прилад для компанії «Ganz», запатентовал його як «Електричний лічильник для змінних струмів».

Пізніше, в 1894 році Олівер Шелленбергер вже на замовлення компанії «Westinghouse» розробив і створив індукційний прилад з підрахунку споживаних ват-годин. У 1899 році з’явився лічильник ват-годин активної енергії типу «А» змінного струму. Його творцем виступив Людвіг Гутман. Розпочався період удосконалення індукційних лічильників споживаної електричної енергії. Починаючи від індукційних лічильників Ферраріса і лічильника Блаті, завдяки їх чудовою надійності і невеликий собівартості, до цього дня масово виготовляють і виробляють більшу частину необхідних вимірювальних приладів та приладів обліку електроенергії.

Розроблена спеціальна система стандартизації з обліку електроенергії.